© Лілія Ніколаєнко

Казанова

Я знов закохалась у вітер. Бо він – невловимий.
Палкий Казанова, володар любовних штормів.
Розбились на вірші мої кораблі-пілігрими.
До грішного раю прокладено зоряний міст.

 

Ефіром сочаться у кров аромати троянди,
Червоні пелюстки, як шкіри його оксамит.
Той погляд – вогонь, а уста – мармеладні принади,
І голос у серці отруєним жалом щемить.

 

І кришиться небо дощем діамантових літер,
І падає місяць у келих рубінових зваб.
На карті фантазій нектаром сузір’я розлиті,
Цунамі кохання розбурхує пристрасті шквал.

 

Йому – всі бажання. Бо він – неповторно-шалений.
Йому – всі омани, що гріх перемножив на біль.
Спокуснику-вітре, мій сон заколишуть сирени.
Якщо я прокинусь, дозволь закохатись «на біс»…

Театр насолоди

Сьогодні репетиція у нас.

Театр пустий. На еро-сцені - двоє...

Змішалась кров із присмаком вина

І викував Гефест солодку зброю.

 

Кинджал кохання прагнуть насолод,

В твоїх очах - божественна отрута.

Від ласки шаленіє спрагла плоть,

Цілунки - чаші меду і цикути.

 

Здійняли вир метелики спокус,

У голосі твоїм - жагучі ноти.

Закони тут - капризи юних муз.

На еро-сцені дико і спекотно.

 

Вирують хвилі дотиків і слів,

І п`ють уста нектар хмільного плоду.

Вже сам Амур під куполом зомлів,

А я - твоя богиня насолоди.

***

Зроби для мене ліки від безсоння,
Настояні на зоряному трунку
Із пристрасно-медових поцілунків,
І небо принеси мені в долонях.

Втамуй хоч раз мою нестерпну муку,
Собою напоївши до безтями,
І не питай, що далі буде з нами,
Чи на сторожі не стоїть розлука…

Звари для мене рятівну отруту,
Настояну на місячних зітханнях,
На світанкових ніжних щебетаннях,
І пелюстках чарівних диво-рути,

Щоб я померла і родилась знову
В обіймах невагомості і ласки.
Нехай безмежна і щаслива казка
Співає нам до ранку колискові.

***

Я в снах твоєю музою була,
П’янила душу запахом конвалій.
І місяць, як лимонний мармелад,
Ділили навпіл ми, і смакували.

Цілунками шалів той дивний смак.
Колиску сонця загойдала пристрасть.
Світанок запізнився… придрімав…
Ми пили зорі, як вино іскристе.

Пірнули між рядків, як в океан,
Сягнули глибини і стали ніччю…
Нас полонив поезії дурман,
І дотик слова – ніжний і магічний,

Пекельна спрага… грація гріха...
І діаманту мрій сліпучі грані.
Ти був моїм… у снах і у рядках…
Поезія і ти – коктейль бажання.

***

Нависла ніч солодким виноградом.
Міцне вино вогнем тече по жилах.
Відкрила нам любов свої принади,
Напоєм божевілля спокусила.

Блукає між зірок сп’яніла казка.
І пристрасть миготить багатолика.
Пронизує нас гріх очима ласо.
А ти не кайся. Пий мене до крику.

А ти не обіцяй і не клянися.
Своїм ключем відкрий мою стихію.
У тіло уп’ялись гарячі списи,
І гроно шалу по секундах спіє.

Цвітуть по шкірі золоті лілеї,
Таврується губами спрагле тіло.
Розтане ніч у запахах елею,
А ми зірвали Всесвіт… ми посміли…

Твоя Ерато

Прийду, як уві сні, твоя Ерато.
Кохай мене шалено, до безтями!
Як солодко в рядки твої вливатись
Вершково-полуничними струмками…

Проснувся твій вулкан, тремтить від жару.
Нестримно закипає в ньому лава.
А погляд блискавицею ударить,
Жагучий і принадливо-ласкавий.

Пиши про мене палко, як і любиш,
Натхненням підривай зірки й планети.
І жадібно цілуй медові губи
В обіймах рим спокусливо-відвертих.

Пиши про мене на склепінні ночі
Зірками і гарячим шоколадом.
Прийду, як уві сні, до тебе… Хочеш?
Небесна і земна…
Твоя Ерато…

***

Упала ніч, як синій оксамит,
На плечі… та із пліч… під гру кіфари…
У вічність перейде солодка мить,
Потоне час у келиху нектару.

Ти чарував мене казками зір,
Не довго опиралася – сп’яніла…
Твої обійми, мов шалений вир,
Амура військо випускає стріли!

У тебе погляд – боротьба стихій,
У тебе запах дикої троянди…
Той хміль і біль, та пристрасть і двобій
Злилися в шторм… гуркоче вал дев’ятий…

У шибці снів – магічний перелив,
Володар-місяць підкоряє Всесвіт.
Він золотом нам постіль устелив,
А ти люби… мій грішний і небесний…

***

Я знаю, це був ти. Пів-небокраю
Розмалював у пристрасні знамена.
Прекрасний, як Нарцис. На лоні раю
Твій образ сяяв. Розливав по венах

Натхнення забороненого плоду.
Я питиму повільно, аж до ранку
Його шалену й ніжну насолоду.
В тобі зникати хочу без останку.

Тебе кохати хочу, як востаннє,
Із уст зривати дикі орхідеї,
І серцем споглядати до світання
Картини у небесній галереї.

Я знаю, будеш мій. Обійми ночі
Нас заворожать, доведуть до краю…
Застигне світ. А я почути хочу
В солодкій невагомості: «Кохаю…»

***

Передчуттям любовного екстазу

Бентежне серце солодко тріпоче.

Звучать в мені твої відверті фрази

Мотивом оксамитової ночі.

 

Лечу до тебе у думках, як вітер,

Та поглядом боюся доторкнутись.

Сонетами із дивно-срібних літер

в моїй душі щемить хмільна отрута.

 

Тобою марять німфи і дріади,

А музи пелюстками стелять ложе.

Як магія, твоя зваблива влада

Бажання грішні на секунди множить.

 

На музику спокус кладеш свій голос,

Маестро ночі, чарівник безсоння!
Ще мить - і міражів замкнеться коло,

В обіймах і в очах твоїх бездонних.

Гріховна ніч

Наповнюй насолодою поволі

Мене, мов келих, чарівним напоєм.

У пристрасті гарячо-ніжний колір,

Під зорепадом щастя - тільки двоє.

 

Тіла сплелися у стрімкому танці,

Уста і душі від жаги зомліли.

Цієї ночі ми таємні бранці,

П`янкий порив здолати вже не сила.

 

Граційний дотик, мов вогонь шалений -

Ідуть по шкірі хвилі оксамиту.

Вином жагучим закипить у венах

Солодкий біль, у подих перелитий.

 

Рельєфи тіла спрагло я вивчаю,

Пігнаю в забуття, щасливо-вільна.

Мій Апполоне, стань для мене раєм,

Гріховним і терпким до божевілля...