© Лілія Ніколаєнко
Казанова
Я знов закохалась у вітер. Бо він – невловимий.
Палкий Казанова, володар любовних штормів.
Розбились на вірші мої кораблі-пілігрими.
До грішного раю прокладено зоряний міст.
Ефіром сочаться у кров аромати троянди,
Червоні пелюстки, як шкіри його оксамит.
Той погляд – вогонь, а уста – мармеладні принади,
І голос у серці отруєним жалом щемить.
І кришиться небо дощем діамантових літер,
І падає місяць у келих рубінових зваб.
На карті фантазій нектаром сузір’я розлиті,
Цунамі кохання розбурхує пристрасті шквал.
Йому – всі бажання. Бо він – неповторно-шалений.
Йому – всі омани, що гріх перемножив на біль.
Спокуснику-вітре, мій сон заколишуть сирени.
Якщо я прокинусь, дозволь закохатись «на біс»…
Театр насолоди
Сьогодні репетиція у нас.
Театр пустий. На еро-сцені - двоє...
Змішалась кров із присмаком вина
І викував Гефест солодку зброю.
Кинджал кохання прагнуть насолод,
В твоїх очах - божественна отрута.
Від ласки шаленіє спрагла плоть,
Цілунки - чаші меду і цикути.
Здійняли вир метелики спокус,
У голосі твоїм - жагучі ноти.
Закони тут - капризи юних муз.
На еро-сцені дико і спекотно.
Вирують хвилі дотиків і слів,
І п`ють уста нектар хмільного плоду.
Вже сам Амур під куполом зомлів,
А я - твоя богиня насолоди.
***
Зроби для мене ліки від безсоння,
Настояні на зоряному трунку
Із пристрасно-медових поцілунків,
І небо принеси мені в долонях.
Втамуй хоч раз мою нестерпну муку,
Собою напоївши до безтями,
І не питай, що далі буде з нами,
Чи на сторожі не стоїть розлука…
Звари для мене рятівну отруту,
Настояну на місячних зітханнях,
На світанкових ніжних щебетаннях,
І пелюстках чарівних диво-рути,
Щоб я померла і родилась знову
В обіймах невагомості і ласки.
Нехай безмежна і щаслива казка
Співає нам до ранку колискові.
***
Я в снах твоєю музою була,
П’янила душу запахом конвалій.
І місяць, як лимонний мармелад,
Ділили навпіл ми, і смакували.
Цілунками шалів той дивний смак.
Колиску сонця загойдала пристрасть.
Світанок запізнився… придрімав…
Ми пили зорі, як вино іскристе.
Пірнули між рядків, як в океан,
Сягнули глибини і стали ніччю…
Нас полонив поезії дурман,
І дотик слова – ніжний і магічний,
Пекельна спрага… грація гріха...
І діаманту мрій сліпучі грані.
Ти був моїм… у снах і у рядках…
Поезія і ти – коктейль бажання.
***
Нависла ніч солодким виноградом.
Міцне вино вогнем тече по жилах.
Відкрила нам любов свої принади,
Напоєм божевілля спокусила.
Блукає між зірок сп’яніла казка.
І пристрасть миготить багатолика.
Пронизує нас гріх очима ласо.
А ти не кайся. Пий мене до крику.
А ти не обіцяй і не клянися.
Своїм ключем відкрий мою стихію.
У тіло уп’ялись гарячі списи,
І гроно шалу по секундах спіє.
Цвітуть по шкірі золоті лілеї,
Таврується губами спрагле тіло.
Розтане ніч у запахах елею,
А ми зірвали Всесвіт… ми посміли…
Твоя Ерато
Прийду, як уві сні, твоя Ерато.
Кохай мене шалено, до безтями!
Як солодко в рядки твої вливатись
Вершково-полуничними струмками…
Проснувся твій вулкан, тремтить від жару.
Нестримно закипає в ньому лава.
А погляд блискавицею ударить,
Жагучий і принадливо-ласкавий.
Пиши про мене палко, як і любиш,
Натхненням підривай зірки й планети.
І жадібно цілуй медові губи
В обіймах рим спокусливо-відвертих.
Пиши про мене на склепінні ночі
Зірками і гарячим шоколадом.
Прийду, як уві сні, до тебе… Хочеш?
Небесна і земна…
Твоя Ерато…
***
Упала ніч, як синій оксамит,
На плечі… та із пліч… під гру кіфари…
У вічність перейде солодка мить,
Потоне час у келиху нектару.
Ти чарував мене казками зір,
Не довго опиралася – сп’яніла…
Твої обійми, мов шалений вир,
Амура військо випускає стріли!
У тебе погляд – боротьба стихій,
У тебе запах дикої троянди…
Той хміль і біль, та пристрасть і двобій
Злилися в шторм… гуркоче вал дев’ятий…
У шибці снів – магічний перелив,
Володар-місяць підкоряє Всесвіт.
Він золотом нам постіль устелив,
А ти люби… мій грішний і небесний…
***
Я знаю, це був ти. Пів-небокраю
Розмалював у пристрасні знамена.
Прекрасний, як Нарцис. На лоні раю
Твій образ сяяв. Розливав по венах
Натхнення забороненого плоду.
Я питиму повільно, аж до ранку
Його шалену й ніжну насолоду.
В тобі зникати хочу без останку.
Тебе кохати хочу, як востаннє,
Із уст зривати дикі орхідеї,
І серцем споглядати до світання
Картини у небесній галереї.
Я знаю, будеш мій. Обійми ночі
Нас заворожать, доведуть до краю…
Застигне світ. А я почути хочу
В солодкій невагомості: «Кохаю…»
***
Передчуттям любовного екстазу
Бентежне серце солодко тріпоче.
Звучать в мені твої відверті фрази
Мотивом оксамитової ночі.
Лечу до тебе у думках, як вітер,
Та поглядом боюся доторкнутись.
Сонетами із дивно-срібних літер
в моїй душі щемить хмільна отрута.
Тобою марять німфи і дріади,
А музи пелюстками стелять ложе.
Як магія, твоя зваблива влада
Бажання грішні на секунди множить.
На музику спокус кладеш свій голос,
Маестро ночі, чарівник безсоння!
Ще мить - і міражів замкнеться коло,
В обіймах і в очах твоїх бездонних.
Гріховна ніч
Наповнюй насолодою поволі
Мене, мов келих, чарівним напоєм.
У пристрасті гарячо-ніжний колір,
Під зорепадом щастя - тільки двоє.
Тіла сплелися у стрімкому танці,
Уста і душі від жаги зомліли.
Цієї ночі ми таємні бранці,
П`янкий порив здолати вже не сила.
Граційний дотик, мов вогонь шалений -
Ідуть по шкірі хвилі оксамиту.
Вином жагучим закипить у венах
Солодкий біль, у подих перелитий.
Рельєфи тіла спрагло я вивчаю,
Пігнаю в забуття, щасливо-вільна.
Мій Апполоне, стань для мене раєм,
Гріховним і терпким до божевілля...